Самотньо

Як смутно мені і самотньо

Хворіти, і сумки носити,

Ходити до супермаркету,

Або ще в аптеку ходити,

Самою завжди прокидатися,

Самій собі каву варити.

Або навіть в парк, щоб податися,

Самій треба йти і не хникати.

Я так хочу хоч пожалітися!

Хоча я і більшого хочу.

Як кітка вночі тілом грітися.

Ходити в кіно і торочити

Тобі про книжки, про сусідів,
які мені напророчили
багато незлих флюїдів.

І навіть попліткувати

         про ту дурну квартирантку

Яку не бажаю знати.

Галичини автентика

Сексу ніколи не знало

І мене неемансиповане збочення

Шлюхою обізвало!

Ти, дівко, як цноту зірвала

Пальцем, дістати хотіла до скроні,

А я собі секс просто мала,

І навіть не злий на сьогодні.

Чорти мені часто сняться,

Як з ними собі я «шляюсь».

Один із них навіть інкубус.

Я з ним уві сні кохаюсь.

Масаж хочу стіп. І квіти

Щодня, як час на то матиму,

Бо зайнята я частенько.

Сюрприз, про який не знатиму.

І чути, що я гарненька.

Я, може, й нічого не схочу.

Тобі я не схочу коханки.

Хай настрій мені не псує

Твоя без фігури  засранка.

А їсти зготуємо разом.

І друзі нам будуть панки.

І хіпі, і готи. А хіпстерів

Ми виженем віником з хати.

Тебе виганяти не буду.

Тебе буду тільки грати.

Хіба що ти будеш гопити

І бикувати багато.

Якби я і далі мріяла,

Тоді я б ще написала

Що так я до тебе би ставилась

Що в полі одному би й срала.

Могла б це зробити і в лісі

Або навіть в парку, де протяг

І холодно навіть пісяти.

Такий в мене сильний потяг.

Як я цей вірш написала

І прочитала мамі

Мама сказала – це страшно.

Покликала разом жити.

І може, я так і зроблю.

Ти ж будеш горілку пити.

Й тріпак принесеш від Оксанки…

Як мама мені подзвонила

То зразу і попустило.

Живи там з своєю засранкою!

А я і родині мила.

Pro bab ly

Pro bab ly

А, може й збабленою  буду я колись.

Та Бог створив  мене коханою такою,

Що й в грубих штанях чуюся п’янкою

І конкурую навіть і з весною

Так, що й зима хотіла би... піти.

А, може й звабленою буду хоч би ким!

Бо Бог створив мене шаленою такою,

          Яка  віддасться в кожну мить з жагою,

         Хоч хлопці смілі тільки з перепою.

         То ж прошу, напивайтеся хоч в дим.

         А, може й скроплена я буду хоч вином!

          Земля – насінням, ну а я тобою.

         Бо я суха земля, і ти росою

         Небесною мене одну скропи!

         На це я чую – хочу лиш спокою.

         Скропив мене байдужості окропом.  

         

         А я від муки аж вмивалась потом

          і в тебе ще б напитися благала,

         Цю спрагу так наситити хотілось,

         А ти лишив мене в пустелі, в тих пісках

         Де б я любові попрохать не сміла,

         І полонила тільки біле твоє тіло.

                 

        

         Молочний шлях малює на ланітах,

         Пустеля в мені просить спеки літа

         Дощу не хоче. Лиш заснуть навіки.

         Я б хоч вином піски свої залляла.

         Омана хоче, щоб її не стало.  

          

Крадений байк

Крадений байк

В мене вкрали одного разу цілого байка. В мене багато що крали – гроші, парасольки, одного разу наплічника, ще готичний одяг для фесту «Фортеця», вкрали чужого намета і карімата.     А байка вперше вкрали, при тому, що я його ніколи не мала. Байки коштують багато, в мене таких грошей немає. Такий байк коштує як моя квартирка.

А хлопець, який мав байка, був чорнявий, з чубом як після фітнесу, він закидав його, а потім цілувався. Зразу. Шалено, безповоротно, сексуально. Взимку він пошкодив поперек і підняв мене на руки, а влітку повіз кататися на байці. Сріблястому. Так тепло розказав, де ставити ніжки, за що триматися, як  і в що залізти, влізти. Тоді завіз мене в кущі і зняв з мене курточку. І ліфчик. Обізвав курвою, і сказав, що ніколи ні з ким, крім дружини, не мав сексу. Тільки з дружиною.

Взимку він готував налисники, привозив їх і годував мене власноруч.

А коли зима закінчилася, почалися перші теплі дні, він просто не пішов зі мною гуляти.

А влітку, липень якраз закінчувався, мене на базарі обізвала подруга моєї сусідки. Ну, бо моя сусідка працює на Краківському, кросівки продає, – немає гірше Краківського базару, кожна жидівка злим оком зирить, вони там добрі, як кросівки за 50 грн. Я прийшла додому, виглянула з вікна – а під ним байк, сріблястий, з чорною спинкою позаду.

Він так лагідно мені розповідав, що на спинку треба спиратись для легшого балансування. Моя дупа була на ньому тільки вчора. На тому чорному сидінні.

Мені стало так шалено приємно. Тепло. Думаю, ну й сидіть на своєму Краківському, кросів-очниці, а під моїм віконечком красавєц який!

Я написала йому смс: то твій байк під моїм віконечком?

Через якийсь час я почула шум мотору. Виглянула з віконечка – немає байка. Той хлопець вирішив, що до народу треба прислухатися. Нарід якось так однаково мислить. На Краківському, на квадраті, на скурвій мамі. Як не обізвуть, то вкрадуть. Навіть власного байка.

Навіщо? День був і так паскудний.

Далі – гірше.

Було у мене так в житті, що жінки на мене грізно поглядали. От сьогодні навіть, коли я по Чорновола йшла, вже стемніло, дивлюся, пара йде, а чоловік дуже схожий на ґвалтівника. Я дивлюся нажахано, а жінка поруч з ним погляда на мене грізно, і поглядом промовля: не кради в мене чоловіка!

А то в мене вирішили вкрасти. Того самого, з чубом. Чоловіки – речі, але я до них так нечасто ставилася.

Дівчина з роботи. В контактах його побачила. Після мелодрами 3 метри над рівнем моря. І не витримала. Думає, так: директор мене любить більше, сам мене на роботу з училища покликав, то й не пощастить тому Анчику. А ще косу я обрізала, ну, значить, не пощастить тому Анчику, в неї патла довгі – хіпує, не те що я. Потім, придане в мене є, а вона, голота, в лісі ожину їсть. А йогурти в опера-пасажі купувати не хоче, сволота. А він – байк має, тачку, має, лодку і то має, ну а вона собі думає – в мене придане, брекети на зубах, та й в профспілці була, директор любить – не пощастить тому Анчику.

Приходжу я на роботу, директор мене роботою загрузив, вовком дихає, вихідний дати не хоче, думає, не піде профспілці назустріч – премію не дам.

Підходить до мене профспілка, а я їй: не називай мене Анчиком – Анничка я!  Не пощастило мені – тепер премію не дадуть.

А хлопець з чубом думає: не пощастить їй, бо не Анничка вона. А Яська. А я Яською кішку називаю. А він Яську, кішку мою, раз, і закатрупив. Бо польське ім’я. Кішці не личить.   А ти не Анничка. А полячкою будеш. Бо так.

А потім ще ввечері йду я з турком знайомим, і думаю: бачила б мене зараз дівчина з профспілки, не пощастило б мені. Бо хлопець молодий, гарний, на османа схожий, а мелодрама недавно була. Роксоляна називалася. Пофіг, що турка Еней звати, бо з наших, з яничар простих. Не пощастить тому Енесу. Бо і не осман.

Кошенятко

Кошенятко

Одне маленьке кошенятко страшенно не любило вставати зранку. Ненавиділо просто так ті паскудні  машинки, які жахнючо шуміли зранку, какофонічно вбивали тишу, спотворювали гармонію, дратували ще сплячі вушка і називалися чомусь будильниками. Кошенятко ніяк не сприймало цього всього і вважало, що справа то була у якійсь великій брехні.

Словом, одного ранку кошенятко проснулося, зафайдолило ногою якогось випадкового будильника, потягнулося і тремтячим голосом констатувало факт:

     -    Дуже мене щось мучить і не відпуска. Якась миша відьмакує. Молока!

Про молоко кошеня заволало жалісно. Воно потягло одну лапку, лапка трохи трусилася. Інша злегка від’їхала в інший бік.

 Якийсь котко, побликуючи окулярами, хитро всміхнувся і спитався про сметанку щось, але кошенятко не мало сметанки. Кошенятко хотіло тільки молока і щоб перестала труситися хоча б ліва задня лапка.

Коли все про все вже скінчилося, всі попили молочка чи поїли сметанки, трошечки заспокоїли свої пухнасті вушка муркотінням з Криму, то кошенятко згадало, що воно філософ і зачало свої філософські рефлексії.

От чому, - думало кошенятко, - коти так не люблять воду, а лапки в мене аж стрибають від дзенькання крапель під кримське муркотання, називається «Чача»? І чому якась машинка то будильник, а я, кошенятко, яке нявчу, і так зранку лапаю вас за ноги, що трусяться аж лапки і хвостик, і не буджу вас? Та бодай вас миші зранку будять, а не я!

І ще трішки кошенятко роздумувало про садизм. Якась какофонія може бути садистична, як і відсутність молочка чи сметанки, але то хіба садизм? Садистично будять нас зранку кошенятка.

Власне, подумало так кошенятко, понявчало, покрутилося трохи на місці, незрозуміло з якою метою, бо і хвостик не дуже лапало, але потім щось запорпало в якісь папери, і ще трішки щось понюхало під хвостиком, і вирішило ще порефлексувати.

Що то є миші? – думало собі кошенятко. Скільки ту мишу не лапай і не вистежуй, котком вона не стане. І молока в них немає. Якось так було, лапало кошенятко одну мишу, а вона в одній нірці сиділа, кошенятко чаїлося, нагостреним кігтиком цілилося, дуже хтіло ту мишу злапати за хвіст, але миша була тлуста! Лапай не лапай, за хвіст тягни не тягни, а таку масу не витягнеш! Мишатина! І ще там біля тої миші були інші котки, яку ту мишу і не тягали, але дуже хтіли кошенятка запросити в гості. Особливо одна гарна кіточка, яка теж часом ходила так на лапках, ніби їй молочка бракне, але яка чомусь причаювалася і пильнувала саме за кошенятком.

Рефлексувати можна і про кіточок. Такі вони, ті кіточки(( серед них купа дурнуватих панянок, і таке.

Словом, ту мишу не злапали, а кітку кошенятко зафайдолило. Хай ганя за мною, як я за мишами.

Кошенятко, яке завжди любило бавитися з іншими котками, яке б воліло з власним хвостиком бавитися, ніж на самоті бути, залишилося саменьке і вирішило нявчати соло!

А котки за ним таки плакали. Не тільки котки і кіточки, а навіть пташки, зокрема ластівки.

Ми б з тобою понявкали! Ми б пощебетали! Ми за тобою плакали, як за паном Богом! Бо муркотали ми раніше разом і ніби добре воно було!

І кошенятко плакало, як дорослий кіт. А зі своїх кіточок то й зі сміху, інколи.

А так і мусило після того нявчати соло. І нявчало. І добре воно було також.

Пісенька з літа

А ти мене сприймаєш як дівча,

яке твоя родина ще не зна

і, ой, живе вона десь там, де й ти хотів би жити.

А крім того?

Може, вона ще й кобіта?

Ой, та ні, я краще повішусь!

А ти мене сприймаєш

як дівча,

яке твоя родина ледве зна

І ой, живе вона десь там, де й ти хотів би жити)

І ти до мене якось підійшов

Всміхаючись поглянув на спідниці шов

Подав мені на флейті ноту соль

Подібно було - руку до Ассоль

Бо й я чекала!

Та ти мене сприймаєш як дівча,

яке твоя родина ледве зна

і, ой, живе вона десь там де й ти хотів би жити(

А потім ми гуляли внічку вдвох,

Марінка подавляла вдома вздох,

А Віка цілувала вже сімох,

А я співала:

Чому мене сприймаєш як дівча,

яке твоя родина і не зна

і, ой, живе воно десь там де й ти, мабуть, хотів би жити)

Літо

Літо-літо-літо-літо!

Це не спам і це не флуд!

Де б енергію подіти?

Можна впасти трохи в блуд!

вийшла рима недолуга

римувати більш не буду

Привітання на перший день весни.

Нехай взаємно хтивою жагою

Вам виють в лісі всі п’янкі вовчиці

І поклик Ваш, наповнений тугою

Хай чутний буде не одній самиці!

Небуття

Я хотіла багато фалосів в себе на стелі зліпити
з білої глини навколо пляшок і пити з них вино червоне
діткнувши устами небо

Та сіра павутина звисає в мене зі стелі рік за роком
сторіччя за сторіччям
віками
Якби стався вибух, кінець світу, потоп, що завгодно

Я сірими устами рік за роком п’ю павутину своїх стель
Анни буває страждають від небуття

Я давно не римувала,
І давно не віршувала,
Також, мабуть, ще давно
сексу я ні з ким не мала.

Я давно не цілувалась,
І ні з ким не обнімалась,
І, звичайно, вже давно
Не згадати! Не кохалась.

Починаю сумувати,
Починаю забувати,
може, треба було вже
На давно давно начхати.

Хочу, щоб ні з ким ніщо
я давно ніяк не мала,
І, нарешті, щоб не потім,
а тепер я покохала.

P.S. Ой, ніхто!
І знов прийшов...
Щоб не було,
то любов.