Крадений байк

Крадений байк

В мене вкрали одного разу цілого байка. В мене багато що крали – гроші, парасольки, одного разу наплічника, ще готичний одяг для фесту «Фортеця», вкрали чужого намета і карімата.     А байка вперше вкрали, при тому, що я його ніколи не мала. Байки коштують багато, в мене таких грошей немає. Такий байк коштує як моя квартирка.

А хлопець, який мав байка, був чорнявий, з чубом як після фітнесу, він закидав його, а потім цілувався. Зразу. Шалено, безповоротно, сексуально. Взимку він пошкодив поперек і підняв мене на руки, а влітку повіз кататися на байці. Сріблястому. Так тепло розказав, де ставити ніжки, за що триматися, як  і в що залізти, влізти. Тоді завіз мене в кущі і зняв з мене курточку. І ліфчик. Обізвав курвою, і сказав, що ніколи ні з ким, крім дружини, не мав сексу. Тільки з дружиною.

Взимку він готував налисники, привозив їх і годував мене власноруч.

А коли зима закінчилася, почалися перші теплі дні, він просто не пішов зі мною гуляти.

А влітку, липень якраз закінчувався, мене на базарі обізвала подруга моєї сусідки. Ну, бо моя сусідка працює на Краківському, кросівки продає, – немає гірше Краківського базару, кожна жидівка злим оком зирить, вони там добрі, як кросівки за 50 грн. Я прийшла додому, виглянула з вікна – а під ним байк, сріблястий, з чорною спинкою позаду.

Він так лагідно мені розповідав, що на спинку треба спиратись для легшого балансування. Моя дупа була на ньому тільки вчора. На тому чорному сидінні.

Мені стало так шалено приємно. Тепло. Думаю, ну й сидіть на своєму Краківському, кросів-очниці, а під моїм віконечком красавєц який!

Я написала йому смс: то твій байк під моїм віконечком?

Через якийсь час я почула шум мотору. Виглянула з віконечка – немає байка. Той хлопець вирішив, що до народу треба прислухатися. Нарід якось так однаково мислить. На Краківському, на квадраті, на скурвій мамі. Як не обізвуть, то вкрадуть. Навіть власного байка.

Навіщо? День був і так паскудний.

Далі – гірше.

Було у мене так в житті, що жінки на мене грізно поглядали. От сьогодні навіть, коли я по Чорновола йшла, вже стемніло, дивлюся, пара йде, а чоловік дуже схожий на ґвалтівника. Я дивлюся нажахано, а жінка поруч з ним погляда на мене грізно, і поглядом промовля: не кради в мене чоловіка!

А то в мене вирішили вкрасти. Того самого, з чубом. Чоловіки – речі, але я до них так нечасто ставилася.

Дівчина з роботи. В контактах його побачила. Після мелодрами 3 метри над рівнем моря. І не витримала. Думає, так: директор мене любить більше, сам мене на роботу з училища покликав, то й не пощастить тому Анчику. А ще косу я обрізала, ну, значить, не пощастить тому Анчику, в неї патла довгі – хіпує, не те що я. Потім, придане в мене є, а вона, голота, в лісі ожину їсть. А йогурти в опера-пасажі купувати не хоче, сволота. А він – байк має, тачку, має, лодку і то має, ну а вона собі думає – в мене придане, брекети на зубах, та й в профспілці була, директор любить – не пощастить тому Анчику.

Приходжу я на роботу, директор мене роботою загрузив, вовком дихає, вихідний дати не хоче, думає, не піде профспілці назустріч – премію не дам.

Підходить до мене профспілка, а я їй: не називай мене Анчиком – Анничка я!  Не пощастило мені – тепер премію не дадуть.

А хлопець з чубом думає: не пощастить їй, бо не Анничка вона. А Яська. А я Яською кішку називаю. А він Яську, кішку мою, раз, і закатрупив. Бо польське ім’я. Кішці не личить.   А ти не Анничка. А полячкою будеш. Бо так.

А потім ще ввечері йду я з турком знайомим, і думаю: бачила б мене зараз дівчина з профспілки, не пощастило б мені. Бо хлопець молодий, гарний, на османа схожий, а мелодрама недавно була. Роксоляна називалася. Пофіг, що турка Еней звати, бо з наших, з яничар простих. Не пощастить тому Енесу. Бо і не осман.